Чернігівська осінь – надзвичайно красива, адже в місті дуже багато зелені, яка восени змінює розфарбування. Це жовто-червоне море осіннього листя у поєднанні з древньою архітектурою робить Чернігів неймовірно чарівним

Були ми в Чернігові на початку жовтня. Трошки не вгадали, адже багато дерев стояли ще зеленими. Якщо б ще тиждень, було б саме те, що треба.

Як завжди, маршрутка привезла нас з Києва до Чернігівського валу, де ми і провели пару годин, прогулюючись парком, милуючись церквами і фотографуючись з гарматами.

У парку в той день було багато весіль. У різних куточках посеред білого дня пили шампанське з пластикових стаканчиків групки наряджених весільних гостей. А наречені, замучені операторами, з останніх сил позували, зображуючи перед камерою готовність до вічного кохання. Меланхолійного настрою усьому надавали звуки бандури, яка тихо співала в руках симпатичного бандуриста.

Собори на тлі осені виглядали якось особливо по-давньоруському. Непостійне сонце то виходило, то ховалося. І куполи древніх соборів услід за сонцем змінювали свій настрій: то були осінньо-печальними, то раптом весело виблискували яскравим металом.

Спасо-Преображенський собор ніколи не здається таким красивим, як восени. Адже найглибше небо – саме осіннє. Раптом з-за хмари вийде сонце – і два золоті конуси, які так схожі на вафельні стаканчики для морозива, починають сяяти. Треба встигнути зробити пару кадрів, поки сонечко знов не сховалося.

Сідаємо на лавочку навпроти Спаського собору – хочеться спокійно дивитися на давньоруську красу і нікуди не поспішати. Та якщо не поспішати, то більше ми сьогодні нічого не побачимо. День короткий, а приїхали ми до Чернігова пізно (спати треба менше). Доведеться пожертвувати П’ятницькою церквою, Єлецьким монастирем, старовинними дерев’яними будиночками у центрі міста.