Привіт всім, хто пам'ятає мене, Володимира Гончарова.Як пишуть в біографіях, все своє свідоме життя я провів в Коломні, районному центрі Московської області.Там народився, виріс, одружився, розлучився і працював. Зірок з неба не хапав, але й утриманцем у батьків не був.Я закінчив інститут, навчаючись на факультеті з управління виробництвом.Мріяв, бачте, свою фірму відкрити, але вирішив спочатку влаштуватися на роботу, отримати досвід, обзавестися знайомствами.І так втягнувся в цей процес, що не хотів нічого змінювати.

Платили мені непогано, тому що і я не ухилявся, стирчав в офісі з ранку до ночі. Наша компанія займалася поставками самих різних продуктів з-за кордону і продажем їх у великих підмосковних торгових мережах.Кожен менеджер вів свій продукт, займався повністю його логістикою від виробника до оптового покупця.

Мені по роботі часто доводилося їздити у відрядження, укладати контракти, вирішувати проблеми.Де я тільки не бував, в Азії, Африці, Європі. Завів багато знайомств, паралельно вивчав мови, щоб легше було спілкуватися з менеджерами компаній-партнерів.Неначе знав, що настане день, і мене запросять на роботу за кордон.

Це сталося трохи більше п'яти років тому. Директор однієї сінгапурської компанії, яка співпрацювала з нашою фірмою в Коломні, запропонував мені роботу.Йому потрібен був представник для зв'язків з російським ринком. Роздумував я недовго. Мені тоді тільки виповнилося 39 років, в Росії мене нічого не тримало, батьки хоч і літні, але цілком ще самостійні, тому я практично відразу дав згоду.

Можливості еміграції в Сінгапур

Я, про всяк випадок, вивчив наявні можливості для еміграції до цієї країни.Одного разу мені вже доводилося бувати там, але я ніколи не розглядав Сінгапур як місце для постійного життя, хоча він і залишив хороше враження.

Питання імміграції в Сінгапурі та отримання громадянства регулюють два основних акта - Закон про імміграцію, прийнятий в 1959 році, і Закон про зайнятість іноземних робітників, що вийшов в 1990 році.